Категорії
Події

Героїня, яка врятувала близько пів тисячі солдат на лінії фронту

Людмила Ясененко – військовий медик. Їй доводиться, фактично, з лінії вогню витягувати бійців із окопів та доставляти їх у госпіталь. Минулого року жінка отримала орден за захист Авдіївки, а також стала лауреатом премії «Професіонал року» в Глухові. Про службу в зоні неоголошеної війни та про проблеми військових медиків вона розповіла журналісту «Кола».

Людмила Ясененко, яка на Сході отримала позивний «Пчелка», прийшла до 16-го тербатальйону 5 лютого 2016 року й потрапила відразу в Авдіївку. Тоді саме за промзону міста розпочалися запеклі бої. До цього жінка працювала десять років у полтавському перинатальному центрі акушеркою. Людмила вирішила звільнитися з роботи й іти служити добровольцем на Схід.

– Пішла в полтавський батальйон, бо знала, що там бракує медиків, читала про це в газетах, про це розповідав знайомий, який служив на Сході, – каже Ясененко.

Батьки Людмили були шоковані, коли дізналися, що вона їде на Схід. Що звільнилася з роботи й збирається туди, жінка їх не попередила. Вона привезла до батьків, які мешкають під Полтавою (Решетилiвський р-н, с. Пустовари, прим. авт.), свої речі й того дня поїхала в зону АТО.

Loading...

– Два дні мені взагалі не телефонували – шоковані були, – розповідає Людмила Ясененко. – Зараз, звісно, дзвонять, хвилюються. Коли чують у слухавку вибухи, запитують: «Що там у тебе? Гримить?» – «Гримить», – відповідаю.

Військовий медик розповідає, що спеціальної підготовки до відбуття на Схід не було.

– Взагалі, у мене не було навчань. Я прийшла у військкомат, приїхав представник із нашого батальйону, поставив мені кілька запитань: чи боюся крові, мерців, тобто з’ясовував, до чого готова. Я була готова на все, бо знала, куди йду. І вони мене без підготовки відразу забрали в Авдіївку, – розповідає Людмила Ясененко.

Loading...

Говорить, що в тих обставинах, коли доводиться виносити й вивозити поранених із поля бою, психологічно адаптуватись неможливо.

– Наш батальйон стояв на нульових позиціях і коли мені передавали по рації, що в нас поранений, ми одразу виїжджали. Тобто медики перебували за 2-3 кілометри від лінії зіткнень і мали за 3-4 хвилини доїхати по бійця, – говорить Людмила.

Loading...

За такий час дістатися до пункту призначення досить реально, каже медик. У них було дві автівки – «Газель» та УАЗ. Але перша на газу, і зрозуміло, якщо в неї влучить бодай осколок від снаряда, то на всіх, хто перебуває в автомобілі, чекатиме неминуча загибель.  

– Потім волонтерка Валентина Варава допомогла нам із машиною. Зараз це MITSUBISHI Delica. Вона їде набагато швидше, із нею безпечніше, адже працює на дизельному пальному. Авто легше йде, не так розтрушує поранених, – каже пані Людмила. «Пчелка» розповідає, що цю машину адаптували під реанімобіль.

Медики 16-го тербату витягали з окопів та рятували всіх бійців без винятку: і людей із 122-го батальйону, і з 90-го, добровольців.

Loading...

– Там уже всі мали мій номер телефону. І якщо був поранений, із цих військових підрозділів дзвонили мені, і ми відразу виїжджали на позиції, – розповідає військовий медик. – До початку травня 2016 року надали першу домедичну допомогу та везли поранених у Червоноармійськ (зараз – м. Покровське, прим. авт.). А з травня лікарів, анестезіолога та хірурга нам надали в Авдіївську лікарню.

27 квітня 2016 року Людмилу Ясененко назначили тимчасово виконувачкою обов’язків начальника медичної служби.

Медсанбату вдалося з 6 лютого до 20 жовтня (21 жовтня військовий підрозділ вивели з Авдіївки, прим. авт.) вирвати з пазурів смерті 486 людей. Це і добровольці, і бійці їхнього батальйону, і мирні жителі.

Людмила Ясененко - Жінка, що врятувала пів тисячі бійців
  • Save

«Пчелка» каже, що кожного врятованого забути неможливо.

– Був випадок у травні 2016-го, коли падали 120-і міни (боєприпаси 120-міліметрового калібру для стрільби з міномета, прим. авт.). До мене зателефонували добровольці з «Правого сектора» і сказали, що забирати треба мого товариша, полтавця. Він та його друг були дуже тяжко поранені. Товариша забрали АСАПи, а нашого земляка Сергія Макаренка з позивним «Полтава» вивозили ми. Він утратив багато крові. Мені довелося бинтувати Сергія повністю, адже був дуже посічений, мав відкритий перелом лівої ноги. Я розважала його, намагалася жартувати. І після того, як ми відбули з місця, де перев’язували бійця, туди через сім хвилин упала 120-а міна. Тобто в тих умовах не можна втрачати жодної хвилини, – розповідає Людмила Ясененко.

Бійця вчасно доставили до госпіталю, і зараз у нього все гаразд.

Військовий медик говорить, що переважно не вдавалося «витягнути» тих бійців, у яких поранення були несумісні життям, коли від лікарів, фактично, вже нічого не залежало.

– Було таке поранення – куля в потилицю – ми довезли бійця до лікарні, він там прожив 10 чи 11 годин, але хірургам не вдалося його врятувати, – розповідає Людмила Ясененко.

Навіть через три роки після початку неоголошеної війни на Сході України держава забезпечує медикаментами приблизно відсотків 10%, говорить «Пчелка». І зараз значну кількість препаратів привозять волонтери.

Військові медики наразі потребують кращого медзабезпечення та автозапчастин, адже, як каже Людмила, машини не їдуть.

У перші два місяці, розповідає, наслухалася від чоловіків, що жінці на війні не місце і що краще б вона поверталася додому та створювала сім’ю.

– Але, поки війна не скінчиться, я себе бачу тільки там, – каже «Пчелка». – Коли зараз говорю, що переведуся в іншу військову частину, не відпускають. Кажуть: «Як ми без тебе? Хто нас лікуватиме?»

Довго в 16-му батальйоні працювали лише Людмила та санітар, на кожен виклик удвох виїжджали. Тепер у них додалося військових медиків – там служать глухівські дівчата-санінспектори.

Лежачи в полтавському госпіталі, «Пчелка» сама себе лікувала

Людмила Ясененко розповіла докладно про ситуацію з Полтавським воєнним госпіталем, яка набула розголосу в листопаді минулого року. Нагадаємо, у ЗМІ неодноразово писали про жахливі умови перебування в цьому медзакладі, зокрема про приміщення, які потребують ремонту, відсутність душових, а також про те, що адміністрація госпіталю відмовляється співпрацювати з волонтерами та намагається приховати проблеми медзакладу від громадськості та журналістів. Переконатися, що це все – правда, «Пчелка» мала змогу минулої осені. Говорить, що в жовтні 2016-го поверталася додому вже хвора. До цього з кашлем, температурою все одно служила на Сході, бо медпункт треба мала зробити в іншому місці. На той час вона ще була тимчасовим виконувачем обов’язків начальника медичної служби і мала стежити за всім майном, адже посада передбачає матеріальну відповідальність.

– Командир сказав, щоб я їхала лікуватись. У Глухівській центральній лікарні мені зробили знімок, була підозра на пневмонію. У полтавському госпіталі я лежала близько трьох тижнів. У мене була температура, мій лікар до мене підійшов лише на третій день. Протягом семи днів температура не знижувалася, кололи цефтриаксон, – розповідає Людмила Ясененко. – Я зрозуміла, що він мені не допомагає, й просила призначити якийсь інший антибіотик. Поки не пішла в аптеку й не купила препарат, який вважала за потрібне, температура була підвищена. Попила антибіотик, який придбала, і через три дні температура нормалізувалася. Жодних інгаляцій, прогрівань у медичному закладі мені не робили. І коли вже зателефонували «згори», з Оперативного командування «Північ» (оперативне об’єднання Сухопутних військ Збройних сил України в північній частині території України, прим. авт.), і потурбувалися, щоб мені щось призначили, мені сестра принесла інгалятор і я сама себе лікувала.

Людмила Ясененко - Жінка, що врятувала пів тисячі бійців
  • Save

Скандал назрівав, у госпіталі це розуміли. Тоді я запитала, чи можна мені поїхати в санаторій, бо мала потребу відпочити морально й фізично, і від госпіталю мені дали путівку в Трускавець на 21 день. Повернулася на службу 3 січня.

«Пчелка» розповідає, що коли вийшов матеріал про полтавський госпіталь, бійців із їхньої частини взагалі там приймати не хотіли. У медзакладі писали «стан задовільний» і відправляли їх. Один боєць побачив, що в приймальному відділенні під склом лежить записка, де зазначено «З військової частини В 2287, 16-й батальйон хворих не приймати». Отак керівництво госпіталю «вирішило» проблему поганого обслуговування.

Наступного дня після нашого спілкування в Полтаві Людмила мала відбувати в Глухів, де дислокується її військовий підрозділ до того, як відбути на полігон, а потім – знову в зону АТО. Каже, там, де «гримить», їй спокійніше, адже є відчуття, що ти можеш врятувати когось, чимось допомогти.

Людмила “не втомилась” від війни, вона продовжує рятувати наших хлопців та дівчат на передовій. Шкода, що ми чуємо подібні історії вкрай рідко. Люди, які неодноразово ризикували своїм життям заради інших не можуть бути забутими, ми маємо про них знати!

Нам є ким гордитись!

Loading...